Кинула все, аби доглядати за свекрухою. А чоловік за цей час знайшов собі коханку
Віктор та Дарина жили у місті. У них була квартира та гарна робота. Але їм довелося переїхати до села.
У чоловіка захворіла мама, і їй треба було допомагати у господарстві. Дарина не хотіла погоджуватися. Вона пропонувала забрати свекруху до них у місто. Але Віра Петрівна відмовилася. Вона звикла до свого будинку, і не погоджувалася на жодні вмовляння.
Дарина теж була рішуче налаштована. Переїжджати до села – це означає втратити улюблену роботу, залишити друзів, працювати з ранку до вечора на городі. Не про це вона мріяла. Вона хотіла поставити чоловікові ультиматум – або забираємо Віру Петрівну до нас, або розлучаємося. Але потім вирішила не рубати з плеча і погодилася на вмовляння чоловіка.
Вони переїхали на нове місце проживання. Квартира у місті належала Дарині, і вона вирішила її здавати в оренду, бо розуміла, що у селі не знайде роботи зі своєї спеціальності. Та й удома справ багато, та й на городі. Віктор теж не зміг знайти роботу в селі. Він поїхав у райцентр та влаштувався там. Зняв кімнатку і приїжджав лише у вихідні. Всі турботи лягли на плечі Дарини. Але це не так страшно. Виявилося, що свекруха насправді зовсім не хвора. Вона могла справлятися зі справами сама, без сторонньої допомоги. Віра Петрівна просто давно мріяла, щоб син повернувся додому та жив із нею. Вона й раніше не хотіла, щоб він переїжджав у місто. І ще, Вірі Петрівні ніколи не подобалася Дарина.
Вона хотіла собі іншу невістку і мріяла, щоб син розлучився. Свекруха почала виживати невістку. Весь час чіплялася до неї. То не так грядку скопала. То посуд не так помила, то не так випрала. Завжди знаходила до чого причепитися. А коли приїжджав син на вихідні, вона хвалила невістку за допомогу. І синові дякувала, що він не покинув її на старості років.
Гроші за здачу квартири Дарина витрачала на сім’ю. Купувала продукти, речі для дому. А чоловік не поспішав щось купувати в будинок. Говорив, що гроші йдуть на оренду кімнати і на їжу. Адже він сам собі не готував, а ходив обідати у кафе. Дарина навіть в інтернеті підробіток знайшла, адже копієчка ніколи зайвою не буває. Тим більше, що дах у будинку полагодити треба було. Тільки Віктора не цікавили справи щодо господарства. Він став усе рідше приїжджати до села. То раз на два тижні, а потім раз на місяць. Казав, що не справляється із роботою.
Але виявилося, що в нього з’явилась коханка. Дівчина працювала на фірмі секретаркою. Вони вже й жити стали разом у кімнаті у Віктора. Тому до матері та дружини він не поспішав. Хвилюватися за матір теж не треба було. Зі всіма проблемами справлялася Дарина, яка нічого не підозрювала про зраду чоловіка. Йому було дуже зручно так жити. А дружина просто вибивалася з сил, тягнучи все господарство на своїх плечах. Але скільки мотузочку не тягти, кінець все одно знайдеться. Дарина дізналася про подвійне життя чоловіка. Її терпінню прийшов кінець. Вона зрозуміла, що нею лише користувалися. А насправді вона нікому не потрібна. Як добре допомагати матері чужими руками.
Дарина зібрала речі та вирішила поїхати до міста. Їй стало прикро і гірко, що вона покинула все, що їй було дорого. Залишила роботу, квартиру, міське життя, а її так безсовісно обдурили. Дарина сказала Віктору, що подає на розлучення. Його виправдання вона слухати не стала.
Свекруха хотіла втримати невістку: «Чому ти їдеш? Ми тут усе для тебе. А ти невдячна. Та й куди ти поїдеш. У тебе в квартирі зараз мешканці». Віра Петрівна вже звикла, що їй нічого не треба робити у хаті. З усіма справами справлялася невістка. Дарина сказала, щоб свекруха поцікавилася у власного сина і свого сумління, про причину її від’їзду. А пожити якийсь час вона може й у друзів.
А ви б змогли пробачити чоловіку зраду?
